|
|
Освітньо-виховна роботаУ цьому розділі ми познайомимо Вас з творчими доробками освітньо-виховного процесу наших педагогів.
Поп О.О - старший вихователь дошкільної групи "Веселка". Тема: "Чумацькими шляхами" Мета. Поглиблювати знання дітей про Батьківщину як про землю, на якій вони народилися і живуть, про великі міста України, формувати уявлення про те, що ці міста розташовані далеко одне від одного, мають свою давню історію, культуру, звичаї, але об’єднані тим, що входять до однієї держави, і живе в них один народ. Збагачувати знання дітей про літературні та народні твори, присвячені Україні, її народними символами. Розвивати мовлення дітей, збагачувати його похідними іменниками – назвами мешканців українських сіл, формувати бажання свідомо спілкуватися українською мовою, вчити милуватися красою рідного слова, його багатством. Викликати інтерес до рукотворних виробів українських майстрів (іграшок, посуду, вишитих рушників), української кухні. Виховувати у дітей любов та повагу до рідного краю, села, народу, державних символів, мови, звичаїв. Матеріал: карта України; фотографії чи листівки із зображеннями визначних місць обласних центрів України; солоне тісто; дерев’яні іграшки, посуд; заготовки для аплікації «Розписний посуд», клей; вуглинки; вишиті рушники.
Хід заняття Діти заходять до групи, стають півколом, вітаються з гостями. Вихователь. Малята, що таке Україна? Як називаємось ми – мешканці України? Які ви знаєте державні символи? (Відповіді дітей). Зараз, люба дітвора, В нас цікава буде гра. І дівчатка, і хлоп’ята Дуже люблять мандрувати. Вирушаємо ми нині В подорож по Україні. Під час цієї подорожі ми побачимо, яка різноманітна природа нашої країни, які багатства має кожен край. Про нашу чарівну землю багато поетів писали чудові вірші. Хто пригадає, як описується у них Україна? Діти по черзі розповідають вірші про Україну, сідають на місця.
* * * Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, - Оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься – Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись з Богом говори. Ліна Костенко, «Маруся Чурай»
Рідний край Красивий, щедрий, рідний край І мова наша солов’їна. Люби, шануй, оберігай Усе, що зветься Україна. Ігор Січовик
Слово незабутнє Україна! Слово незабутнє. Ти моє минуле – славна Русь. Ти моє сьогодні і майбутнє, Бо твоїм іменем зовусь! Ігор Січовик Вихователь. Малята, в якому селі ми живемо? Як ми називаємось, живучи тут? (Відповіді дітей). Хто знає як називається столиця нашої держави? (Київ). А її мешканці? (Кияни).Погляньте, ост тут – столиця (показує на карті Київ). Там дуже багато гарних старовинних і сучасних будинків, парків, театрів, музеїв. Хто може розповісти про Київ? Хтось із дітей Київ – місто історичне. Вже йому багато літ, А воно красиве, вічне. Навесні каштанів цвіт. З нього почалась держава У прадавні ще часи, В ньому наша міць і слава, В ньому предків голоси. (Наталія Забіла). Вихователь. Додам, що Київ розташований на берегах Дніпра – найбільшої річки у нашій державі. Вона тече аж до Чорного моря. Омиває Україну і ще одне море – Азовське. Є у нашій країні і гори: на півдні – Кримські, а на заході – Карпати. Ще в Україні є лісова і лісостепова зони (вихователь показує на карті всі перелічені об’єкти). У нашій державі багато великих міст, але Україна – це не лише міста, а й села, в яких поряд із сучасними будинками збереглися і старовинні біленькі хатки. Завітаймо на гостину до однієї з них.
Усі підходять до частини зали, оформленої як українська світлиця (або до відповідного осередку розвивального середовища дитсадка). Господиня Іринка ліпить вареники, господар Владислав щось майструє.
Гоподиня (готуючи вареники, співає) А мій милий вареничків хоче, А мій милий вареничків хоче.
Господар (підходить) Навари, милая, навари, милая, Навари, ух-ха-ха, моя чорнобривая! Господиня (дивится у сільничку, перевертає її) Так солі ж нема, милий мій, миленький, Так солі ж нема, голубе сизенький! Господар. Так де її взяти? Господиня. Он їдуть чумаки по сіль, поїдь із ними і привези.
До зали заходять кілька дітей, вбраних в український національний одяг.
Господар. Ну гаразд, доведеться їхати. Вихователь. Сядьте на килим. Уявіть, що ви в полі. Погляньте вгору: що ви там бачите? (Зорі). Ви знаєте, як називається біла смуга, яку влітку легко помітити на зоряному небі? (Чумацький шлях). Орієнтуючись на нього, чумаки їздили у Крим по сіль. І наш Господар вирушив разом з чумаками у таку дорогу. Вони не сумували, весело пісень співали. Приєднаємося до них?
Діти виконують українську народну пісню «Їхав, їхав чумак містом».
Вихователь. Їхали чумаки, їхали і приїхали до міста Львова. (Тут і далі вихователь показує на карті України, де розташоване назване місто, демонструє кілька фотографі з його визначними місцями, кілька дітей відходять від гурту і ведуть мові від імені мешканців міста). Чумаки. Доброго дня, громадо! Як називається ваше місто? (Львів). А ви хто? (Львів’яни). У вас сіль є? Діти. Ні, немає. Але в наших краях уміють робити різні корисні речі з дерева.
Діти розглядають дерев’яні вироби, представлені на полиці, діти-«львів’яни» розповідають про їхнє призначення, описують оздоблення, дарують чумакам дерев’яні ложки.
Вихователь. Поїхали чумаки далі, співаючи. І приїхали до Харкова. Чумаки. Добрий день! Як називається ваше місто? (Харків). А як називаєтесь ви? (Харків’яни). А сіль у вас є? Діти. Ні, немає. Але в нашому місті з давніх-давен робили глиняний посуд, дуже гарно його розписували. Якщо хочете – і вас навчимо.
Діти створюють з готових елементів аплікації «Розписний посуд». Чумаки дякують та забирають з собою одну з аплікацій.
Вихователь. Знову рушили наші чумаки у дорогу і приїхали до Донецька. Чумаки. Доброго здоров’я! А що це за місто? (Донецьк). А як вас називають? (Донеччани). А сіль у вас є? Діти. Ні, у нас є вугілля. Чумаки. А що це? Хтось із дітей (показує вуглинки). Це незвичайне чорне каміння, яким топлять печі не лише вдома, а й на виробництві. Його видобувають з-під землі працьовиті шахтарі. Взимку вугілля зігріває кожне місто і село. Візьміть і собі трохи, розтопите піч. Вихователь. Поїхали чумаки далі, співають. Приїхали до міста Черкаси. Чумаки. Доброго вечора! Що це за місто? (Черкаси). Як вас називати? (Черкащани). Чим славиться ваше місто? Хтось із дітей. На нашій землі вміють гарно вишивати рушники, а ще на Черкащині народився поет Тарас Шевченко, який дуже любив Україну. Послухайте його вірш про наш рідний край (Читає уривок з вірша Т.Г. Шевченка «Тече вода з-під явора…»). Діти дарують чумакам вишитий рушник.
Вихователь. Поїхали чумаки далі, нарешті доїхали до Чорного моря і набрали солі.
Проводиться естафета «Набираємо сіль». Діти стають у дві шеренги, кожна має невеликий порожній мішечок. У протилежному кінці зали стоять дві миски з сіллю. Діти по черзі носять сіль у мішечок дерев’яними ложками. Перемагає команда, яка впорається швидше.
Вихователь. Повернулися чумаки, повернувся і наш господар додому, привіз нашій Господині не лише солі, а й багато чудових подарунків з різних куточків нашої країни. Люди з усього села сходилися до хати, щоб послухати цікаві оповідки про подорож, а Господиня залюбки пригощала усіх смачними варениками. Допоможемо їй наліпити вареників для гостей?
Діти сідають на місця, ліплять із солоного тіста вареники, складають їх у миску. Вихователь. А зараз, діти, станьмо у коло і заспіваймо пісню про нашу Україну.
Діти співають пісню «На нашій Україні» (сл. і муз. Наталії Май), виконують під неї імпровізовані рухи.
Вихователь. Чудово! Багато ви знаєте про Україну. Про що дізналися на сьогоднішньому занятті? Що вам найбільше сподобалося? (Відповіді дітей). А поки ми співали, танцювали, розмовляли, наші вареники зварилися. Просимо гостей до столу!
Охорона і безпека життєдіяльності дитини. Неординарне комплексне заняття (узагальнення знань)
Тема: «Подорож квітки-семицвітки» Мета: Вчити користуватися інструментами та приладами, побутовою технікою, ліками та побутовою хімією. Закріплювати правила безпечного поводження під час пожежі. Дати поняття про те, що сірники не повинні слугувати іграшкою, користуватися ними можуть тільки дорослі. Навчати як діяти в надзвичайних ситуаціях, надавати допомогу. Розширювати знання дітей про правила поведінки пішоходів і водіїв в умовах вулиці. Закріплювати знання про сигнали світлофора. Вчити розпізнавати дорожні знаки. Формувати в дітей обережність під час зустрічі з незнайомими людьми. Розвивати почуття відповідальності за себе та свої вчинки, уміти передбачати наслідки своїх дій. Виховувати витримку, увагу, спостережливість, емоційну рівновагу; уміння самостійно користуватися набутими знаннями в повсякденному житті.
Матеріали: пелюстки казкової квітки, медичні препарати, предмети побутової хімії, дорожні знаки, загадки, коробка із сірниками, свічка, побутова техніка, вогнегасник, інструменти та прилади домашнього вжитку, лялька Незнайко, ілюстративне табло «Острівець безпеки», сухарики з магазину та сушені в духовці сухарі, газовані напої, ватні фільтри, лійки, пластикові стакани, серветки, склянки з водою, лампочки, чіпси.
Хід заняття:
· Яких правил безпечної поведінки слід дотримуватися удома? · Які правила безпечної поведінки на вулиці ви запам’ятали? · Що треба робити, коли з вами сталася біда? · Назвіть номери телефонів невідкладної допомоги. · Чи можна вживати газовані води, фарбовані чіпси, сухарики та ін.? · Які правила безпечного користування інструментами та приладами ви завчили? · Які правила поведінки з незнайомими людьми? · Чому слід дотримуватись цих правил? Додатки: Правила, яких слід дотримуватися з незнайомцями: Не можна пускати чужого у дім, Бо дім – це фортеця, коли ви у нім. Не можна гуляти самим у дворі, Це треба всім знати – батькам й дітворі. Не можна з чужими людьми розмовляти Й дарунки від них вам не можна приймати. В машині чужій пропонують кататись?
«Ліки та побутова хімія» Про лисичку У зеленому лісочку, На високому горбочку, Там хатиночка стояла, В ній лисичка проживала. Все тягла вона у дім, Все було у домі тім: Ацетон та лаки й фарби – На всі смаки, на всі барви. Усього було доволі І в коморі, й в коридорі. Раптом вогник – стриб із печі – Результат ясний малечі: Хатка миттю вся згоріла – Лиш лисичка уціліла. Тож ми їй дамо пораду – Ви послухайте теж радо: Всьому треба дати лад, Дім не база і не склад. Вихід більший слід тримати І всім добре пам’ятати: Легкозаймисті речовини Не заносьте у хатини. А.Семінович
«Надзвичайні ситуації»
Куди телефонувати в разі небезпеки. Діти повинні вміти та знати, Як допомогу собі викликати. Пожежа, вогонь, як ти вдома один Швиденько дзвони й викликай «101». Адресу назви, що горить, і як звати, Пожежників треба тоді вам гукати. Злодюга у хату хоче пробратись… Як діяти? Як бути? Як рятуватись? В міліцію треба дзвонити негайно, Ти номер «102» хутчіш набирай-но. Хворіє хтось дуже й не може вже встати – Людину потрібно скоріш рятувати, Ти медиків виклич, «швидку допомогу». «103» набирай і гукай на підмогу. В квартирі ти раптом почув запах газу – Не гайся, дзвони «104» відразу. Ці служби нас виручать завжди з біди. Про них пам’ятаємо всюди й завжди. А. Семінович
Загадки по темі Небезпечні ситуації під час зустрічі з незнайомими людьми
Не зміг сидіти на вікні, Бабуся старенька за лісом жила У лісі всім співав пісні онука до неї гостинці несла, Але коли зустрів лисицю, та стрінувся в лісі їй сірий хижак. Та пісня мусила скінчиться. Ця дівчинка зветься, пригадуєш, як? (Колобок) (Червона Шапочка)
Заховавшись у корзині, Від розбійників тікав Їде на ведмежій спині, ключик золотий дістав. Дивиться, щоб волохатий Півня, взявши за коня, Пиріжка не зміг узяти. Мчав по полю навмання. (Маша) (Буратіно)
Поведінка в умовах вулиці
Ця тварина не проста: Як колір міняю – Без копит і без хвоста, когось зупиняю, Не гуляє, не біжить, чи пішоходів, чи водіїв. Серед вулиці лежить. Хто мою назву згадати зумів? (Зебра) (Світлофор)
Від садочка до місточка, Від криниці до криниці, Від порога до порога Всюди нас веде … (Дорога)
Інструменти та прилади домашнього вжитку
Блискуча, гостренька, У легкого держака Вушко маленьке, Голова така важка За собою несу Їй не можна буть легкою - Довгу косу. Він працює головою. (Голка з ниткою) (Молоток)
Ріжемо усе, що треба: І пузатий, Ми поріжемо для тебе І носатий. І тканину, і папір Пісню заспіває, Як не віриш – перевір. Як вода заграє. (Ножиці) (Чайник)
Побутова техніка
Ну і дім – одне вікно! В нім знання з усього світу, Кожний день у нім кіно. Мишка може їх розкрити. (Телевізор) (Комп’ютер)
Є у мене вірний друг, Є у нас в квартирі робот, Має він чудовий слух має він великий хобот! І говорить голосами Любить робот чистоту Моїх друзів, тата й мами. І гуде-співає: «У-у-у!» (Телефон) (Пилосос)
Човник із гарячим дном У вашій кімнаті стоїть, Нам прасує полотно. На нас потихеньку бурчить, (Праска) весь одяг брудний забирає І чистим його повертає. (Пральна машина)
Поведінка під час пожежі
Сидять у коробці у купці хлопці, Шкварчить, злиться, води боїться, Хто хоче світити – готові служити І скільки б не їв, а ситим не буває. Заради гри їх не бери і голівками не три! (Вогонь) Лихо станеться велике – полум’я від них сердите (Сірники)
Коли вогнище палає, Він завжди на гвіздочку, Він згасить його допомагає, Має червону сорочку Із піщинок наш дружок, І вогонь блокує вміло Здогадались? Це…. В білій і пухнастій піні. (Пісок) (Вогнегасник)
У роботі використано такі тематичні напрями:
(Можна брати за основу в цілому, як підсумкове заняття, або практикувати окремими заняттями за тематичними напрямками.)
Повх О.О. - вихователь дошкільної групи "Веселка".
Тема. Рослини- зелене чудо нашого краю Мета. Систематизувати знання дітей про ліс (тут ростуть різноманітні дерева та кущі, трави, квіти, ліс починається з узлісся, в ньому є галявина, гущавина); розвивати логічне мислення та монологічне мовлення, використовуючи метод ТВРЗ та прийом емпатії; закріпити метеорологічну прикмету, пов’язану з кульбабою; виховувати бажання оберігати ліс і його мешканців, задоволення від перебування в ньому. Діти вирушають до лісу. Для підтримання бадьорого настрою дівчаткам чіпляють емблеми синичок, а хлопчикам – горобчиків. Підійшовши до узлісся, діти розглядають його, пригадують назву. Порівнюють цю частину лісу з полем, яке поряд. Запитання до дітей. - Де більше світла? Чому? - Де прохолодніше? Чому? - Де тихіше? Чому? Далі маршрут прогулянки обирається так, щоб можна було побувати в гущавині, на галявині,підійти до молодих насаджень. Вихователь запитує дітей, яких лісових мешканців вони знають. Пропонує дітям відгадати загадки. 1.Вірно людям я служу, їм дерева бережу. Дзьоб міцний і гострий маю, шкідників ним здобуваю (дятел) 2.Вночі гуляє,вдень спочиває. Має круглі очі,бачить серед ночі (сова) 3.Червонясту шубку має, по гілках вона стрибає. Хоч мала сама на зріст,та великий має хвіст. Як намисто оченята…Хто це? Спробуй відгадати (білка) 4.Влітку сіренький, взимку біленький. Довгі вуха має, швидко в лісі стрибає (заєць) 5.Буркотливий, вайлуватий Ходить лісом дід лахматий. Одягнувся в кожушину, мед шукає і ожину. Літом любить полювати, а зимою – в лігві спати. Як зачує він весну, прокидається від сну (ведмідь) 6.Круглий, мов клубок, голки стирчать, спробуй узять! (їжак) Далі проводиться дидактична гра «Хто що їсть?» За кожну правильну відповідь вручається квіточка. Після закінчення гри визначають чий букет найбільший. Дидактична гра «Добре – погано». Побувавши у гущавині, діти відчули, що заходити вглиб страшнувато. Могутні дерева – це добре і водночас погано. Чому? Аргументи такі. Що добре? Птахам і тваринам воля, багато грибів, чисте повітря. Що погано? У такому лісі можна заблукати, мало сонця для квітів і трави. Раптом з’являється Лісовичок (вихователь непомітно витягує ляльку Лісовичка) . Вітається з дітьми і повідомляє, що за правильні відповіді на його запитання покаже, де живе білочка. 1) Які звірі стрибають? 2) Який звір любить малину? 3) Чому ластівки в хорошу погоду літають високо, а в негоду – над землею? Разом з Лісовичком діти граються у рухливу гру «Білки, жолуді, горіхи». Потім діти розглядають і називають знайомі дерева (дуб та ялинку). Під час спостереження за ялинкою вихователь звертає увагу дітей на колір хвої. Визначають, що ялинка зелена. Якщо уважно придивитись, то помітимо, що одні хвоїнки темно-зеленого кольору, інші – світло-зеленого. А під деревом лежить багато сухої хвої. Запитання до дітей: «Коли ж ялинка скидає хвою? Чи бачили ви колись голі гілочки цієї красуні?» Діти разом з дорослим приходять до висновку, що ялинка вічнозелена. Було б добре, якби діти сфотографувались під ялинкою в різні пори року. Тоді б мали демонстраційний матеріал для підтвердження висновку. І знову вихователь запитує дітей: «Чому ж всі дерева скидають на зиму листя, а ялинка стоїть зелена?» Обов’язково будуть дитячі варіанти відповідей. Вислухавши всіх бажаючих, дорослий висловлює свій варіант відповіді у вигляді казки.
ЧОМУ ЯЛИНКА ВІЧНОЗЕЛЕНА Сталося це дуже давно в старому лісі, коли дерева, тварини, птахи розмовляли і чудово один одного розуміли. Серед лісу виріс могутній дуб. Він був сильний, розлогий, мав широку крону. На його гілочках красувалось надзвичайно багато листочків. Особливо гарним та розкішним дуб був восени. Листя змінювало колір з зеленого на червоно-коричневе. А під листочками ховались маленькі, схожі на невеличкі огірочки, а може на сливи, а може й на смачні цукерки, плоди з дивною назвою «жолуді». Жолудь ще й шапочку одягнув. Чим не красень! Елегантний, модний, привабливий. В цілому дуб складав дуже приємне враження: він зачаровував, на нього можна було дивитись годинами, а слухати хотілося цілий день, бо дуб був мудрим і досвідченим, адже прожив уже сто років. Раптом красень захворів, прилетів на допомогу дятел. Довго стукав, щось видовбував, викидав, а таки вилікував дуба. Однак, коли хворе місце було видалене, у стовбурі утворилось дупло. - То не страшно, - сказав мудрий дуб. – Все погане водночас добре. Можливо, моє дупло комусь домівкою стане. Незабаром у дуплі під широкою кроною поселилась білочка. Вона прикрасила свою хатинку сухою запашною травою, мохом, намистом із горобини та бусами з грибочків. Влітку білочка ховалась між густим листям від спеки, а взимку холодний вітер не дошкуляв їй у затишному дуплі. - Я живу в прекрасних умовах,- хвалилась білочка лісовим звірятам. – Дощ мою домівку не мочить, сніг не завіває, вітер мені не страшний, а тепла шубка та пишний хвостик гріють у найлютіші морози. Поруч росла ялинка. Вона була ще юна і тендітна. Її зріст був приблизно такий як у шестирічної дитини: трохи більше одного метра. Ялинка була ошатна, чепурненька, мала гарненьке темно-зелене вбрання. Тоді ще вона мала листочки, які були довгі і дуже вузенькі. Як і всі дерева, восени ялинка скидала своє вбрання і готувалась до періоду спокою, адже взимку дерева сплять, бо їм також потрібно відпочивати. Гілочки у ялинки тісненько тулились одна до одної і створювали особливий затишок. Не дивлячись на молодий вік ялинки, між її гілочками збудували своє гніздо синички. Влітку ніхто не помічав за густим листям домівки пташок, а коли листочки восени осипались, гніздечко побачили всі жителі лісу: куниці і лисиці, кабани і вовки, а також ворони і сороки. Кожному було дуже цікаво подивитись на сміливих птахів, які зважились збудувати свою домівку у такому легкодоступному місці, адже всі птахи ховають свої гнізда високо на деревах, щоб ніхто не бачив, де будуть рости їх маленькі пташенята. Ворона своїм дзьобом перевірила, чи не знайшли часом синички яскравий камінчик, який вона загубила влітку. Лисичка обнюхала гніздо: «Пахне дуже смачненько!» Кабан так сильно потерся об ялинку, що гніздечко мало не звалилось з гілочок. Бідні синички не мали спокою. Сорока без кінця літала над гніздечком синичок і скрекотала: «Не годиться! Питайте розуму у мудріших!» Заплакали синички і пожалілись ялинці: «Ми не хочемо розлучатись, але ж і жити в таких умовах неможливо. Якщо кожна тварина буде цікавитись нашим житлом, то скоро воно розвалиться. Що ж нам тепер робити?» Ялиночка співчувала своїм друзям-синичкам і вирішила за будь-яку ціну допомогти бідним птахам. Сорока щось там скрекотіла про досвід мудрих. А хто ж у нашому лісі наймудріший? Прудка білочка побачила, що ялинка про щось розмірковує. - Ялиночко, чи не хочеш поділитись зі мною своїми думками? – запитала вона. - Мені дуже хотілося б знати хто в нашому лісі наймудріший. Ти часом не знаєш? – спитала ялинка. - Стара сова казала, що мудрість приходить з роками, а це значить – мудрий той, хто живе багато років, бо він чимало побачив і почув на своєму віку, - відповіла білка. - То це ж дуб! – в один голос вигукнули білочка і ялинка. Погодився старезний дуб поговорити з сусідами, вислухав ялинчині міркування, пожалів бідних синичок і мовив таке: - Синичкам треба обов’язково допомогти. З цієї ситуації я бачу два виходи: або синички покинуть тебе, бо ти ще невисока і збудують собі гніздо деінде, або ти повинна змінитись сама. Але сама ти не зможеш змінитись тому, що такими нас створила матінка Природа. Вона наймудріша. Якщо Природа вирішила, що всі дерева повинні взимку стояти голі, без жодного листочка, значить в тому є потреба. «Питайте розуму у мудріших!»- знову звучав голос сороки. Важко розлучатись з близькими друзями, у нас з синичками багато спільного, треба мінятись мені. Але як?! – роздумувала ялинка. Рішення визріло враз: треба попросити матінку Природу змінити ялинку. У лісі всі знали, що коли потрібно вирішити серйозне питання, Природа розмовляє без слів. Їй подумки висловлюють наболіле, а серцем відчувають відповідь. І матінка Природа відповіла ялиночці: - Листя дерева скидають тому, що припиняється сокорух, взимку день короткий і обмаль сонячного світла. Саме на світлі листочки стають зеленими. Отже, якщо ти хочеш бути зеленою влітку і взимку, то листя в тебе не буде. Замість нього залишаться лише колючі хвоїнки. Для того, щоб вони були завжди зеленими, твій сік перетвориться на живицю. Живиця залікує всі твої рани, ти матимеш лікувальні властивості. Колючки-хвоїнки захищатимуть птахів від лиха та горя, насіння твоїх шишок буде їм їжею. Тільки на таких умовах ти будеш вічнозеленою. Це все прекрасно. Тільки я так люблю змінювати вбрання, старе скидати, а нове яскраве одягати, - подумки відповіла ялинка. Твоє вбрання буде змінюватись. По черзі хвоїнки осипатимуться, а на їх місці виростатимуть нові, ще красивіші. Цього ніхто не помітить, ти завжди будеш зеленою красунею. Тільки станеться все це весною, коли всі дерева почнуть зеленіти. Погодилась ялинка на такі умови, всі стали чекати весну . Як же вижити синичкам- сестричкам? Білочка люб’язно запросила птахів до свого дупла. Разом вони пережили люті морози, негоду, хуртовину. Дупло було високо і ялинка підтягувалась, піднімала голівку, ставала навшпиньки, щоб хоч трішки підрости і подивитись, як живуть білочка і синички. «З ким поведешся, від того й наберешся.» - говорить мудрість. У білочки синички навчились облаштовувати дупло, чистити його, прибирати. Вони зрозуміли, що чим вище дупло від землі, тим спокійніше життя у господарів. Ялинка також побачила, що в дуплі високо на дереві синичкам живеться набагато краще… Вже повіяло весною. Білочка з синичками часто прогулювались по деревах, перескакуючи з гілки на гілку, і натрапили на дупло. «Тут ми будемо жити!» - зраділи синички. Вони прилетіли до ялиночки, щоб повідомити новину. Та поруч з дубом стояла справжня красуня. Вона підросла, на гілочках зеленіли колючі голочки-хвоїнки. Їх було так багато, що здавалось ніби серед лісу стоїть королева у своїй найкращій сукні. - Вибач, ялиночко, - промовили синички, - ми знайшли собі домівку. Нам прикро, що тобі довелось змінитись. - Вітаю вас ,синички, - посміхнулась ялинка. – Я дійсно змінилась, бо тепер потрібна всім: зі мною добре і птахам, і тваринам, і людям. З тих пір синички будують своє гніздо в дуплах високих дерев, щоб ніхто його не зміг побачити, а ялинка стоїть вічнозелена.
Вихователь звертає увагу дітей на кульбаби: «Їх так багато, цих маленьких сонечок, що всі вони ніби утворюють одне велике сонце. Квіти кульбаби допомагають судити про погоду. Якщо світить сонце, а квіти кульбаби закриті – буде дощ. Або навпаки: На небі пробігають хмари, а квіти відкриті – дощу не буде». Увагу дітей слід привернути до кульбаби, яка вже відцвіла: в суху погоду її пушинки розлітаються від найменшого подиху повітря, а у негоду квітка складає пушинки як парасольку і дощ або вітер не зрушать їх з місця. Далі вихователь використовує прийом емпатії: дітям пропонується перетворитись у кульбабку і розповісти про що мріє квіточка, кого б вона боялась і з ким би товаришувала, куди летять маленькі парашутики. Вихователь. На сонячній галявині так і хочеться побігати, погратися. Давайте пограємо у гру «Хитра лисиця». Можливо, десь здалека хитрунка буде спостерігати за нами.
Тема. Вітер в житті людини. Мета. Заохочувати дітей до пізнання нового. За допомогою досліду підвести до розуміння, що вітер – це рух повітря. В людини є повітря. Розвивати наочно-образне мислення, мовлення. Виховувати інтерес до пізнання неживої природи. Створювати умови для формування інтересів дітей. Матеріал: посудина з водою, квіти лотоса. Хід досліду. Вітер – нежива природа. Вітер – це рух повітря. Коли повітря рухається, ми бачимо, як гойдаються дерева, перелітають папірці, листя дерев. Перевіримо на досліді. У велику посудину наливаємо води. На воду кладемо квітки лотоса, зроблені з кольорового паперу. Ми вже знаємо, що в людині є повітря. Спостерігаємо за квітками: чи рухаються вони? Що треба зробити, щоб вони рухалися?(дмухати на них). Діти дмухають, спостерігають, як квіточки рухаються на воді. Ми утворили вітер. Що допомогло утворити вітер? Висновок: вітер – це рух повітря. Людина може утворити вітер за допомогою повітря.
Досліджувати повітря найцікавіше з мильними бульбашками// Дошкільне виховання. – К.., 2011. - №7. – С.32.
Малюнок на склі Тема. Весна прийшла - квіти розцвіли. Мета. Вчити дітей створювати зображення по різні боки скла, бачити світ у його багато вимірності й мінливості, розуміти закони взаємозалежності, спільно працювати, виражати себе і при цьому цінувати самовираження іншого. Розвивати творчі здібності дітей, експериментування, чуття кольору. Виховувати любов до малювання, дружелюбність. Матеріал: мольберт, гуашеві фарби, сухі та вологі ганчірки для витирання фарб на склі, посудини з водою для миття рук, ганчірки для витирання рук.
Зейкан Л.М. - вихователь ясельної групи "Сонечко". Тема: Цікава мандрівка Мета: продовжувати вчити дітей розрізняти і називати геометричні фігури (круг, квадрат, трикутник); вправляти в умінні порівнювати предмети, визначати їх величину (довгий – короткий, великий – малий), розуміти поняття багато і один; закріпити назви кольорів; продовжувати ознайомлювати дітей з явищами живої і неживої природи; збагачувати словник дітей іменниками: сонечко, хмаринка, квітка, метелики, листячко, зайчик; розвивати увагу, пам’ять, наочно-образне мислення, уміння співчувати і допомагати тим, хто потрапив у біду; виховувати любов до природи. Хід заняття. На дошці висить одна велика хмарина, а друга маленька і сонечко – велике та маленьке. -Діти, подивіться, що це в нас? Якого кольору хмаринка? Вона велика чи мала? Якого кольору сонечка? А сонечка великі чи малі? Чому вони такі сумні? -Звісно, бо в них нема промінчиків. Подаруємо їм промінчики. Сідайте за столи. На ваших картках зображенні промінчики, ми ними прикрасимо сонечка. -Подивіться і знайдіть для великого сонечка довгі промінчики. От і повеселішало велике сонечко. -Скільки великих сонечок? Скільки в нього промінчиків? Для маленького сонечка знайдіть короткі промінчики. Діти знаходять маленькі промінчики. Вихователь прикрашає сонечко промінчиками. -Наші сонечка веселі, яскраві. Погляньте, листочки на дереві теж повеселішали. Серед кімнати стоїть дерево серед якого багато різнокольорових листочків. -Малята, підійдіть до дерева. Воно чарівне і хоче подарувати вам свої листочки. Вам подобаються листочки? Якого вони кольору? Діти називають кольори. -А вони однакові за величиною? Дидактична гра «Знайди листочок» - вихователь каже кожній дитині, якого кольору листочок зірвати.
-Ми дуже добре гралися з листочками і деревце хоче нам щось показати. Заплющіть очі. Вихователь готує квіткову галявину. -Розплющіть оченята. Ой, а куди ж діти наші поділися? Діток не стало, а з’явилися метелики. Вихователь одягає на діток наголівники – метелики. -Багато у нас метеликів. Вони різнокольорові. Під слова і музику діти кружляють.
Малесенькі метелики На сонечку літають І крильцями легенькими Всі весело махають.
Та от стомились любі, В повітрі вже літати, Бо час прийшов на квіточки Скоріше всім сідати.
-Кожен метелик повинен сісти на ту квітку, у якої пелюсточки такого самого кольору, як і сам метелик. Вихователь підходить до кожної дитини і запитує: «Якого кольору метелик?», «На квітку якого кольору сів метелик?». -Хтось там тремтить? Так це ж зайчик. У нього змерзла лапка. Він загубив рукавичку. Допоможемо знайти її? Гра «Добери зайчику рукавичку» - діти добирають пару рукавичці за кольором. -Зайченя повеселішало, бо у нього зігрілись лапки. І він подарує вам рукавичку. Подивимось, що в ній? Так це ж подарунки для вас.
Тема: Вода чарівниця, пісок будівельник. Мета: закріплювати знання дітей про властивості води: мокра, прозора, текуча, холодна; ознайомити з властивістю гумових м’ячів, рибок, жабок не тонути у воді; розвивати увагу, мовлення, виховувати інтерес до предметів найближчого оточення, любов до природи та дбайливе ставлення до навколишнього середовища. Матеріал: столик для гри з водою, гумові іграшки (рибки, качки, м’ячі), сачок, серветки, камінчики, іграшка зайчик та морквинка, парасолька). Хід заняття Звучить запис шуму води - Діти, я чую, як щось ллється. Що це може бути? (Вода). Звертаю увагу дітей на воду у мисці. - Яка вода? - А яка вона на дотик: холодна чи тепла? - Ой, подивіться: біля води хтось є. Це ж зайченя. Воно оче заховати свою морквинку у воді. Перевірмо, чи вийде це в нього.
Дослід «Сховай камінчики» Водичка ллється з крана, коли ми вмиваємось, ллється на землю дощиком.А для чого потрібен дощик? - Покличмо його. Закличка про дощик «Іди, дощику, іди…» Звучить запис дощу - А ось і задощило. Ховайтеся під парасольку. Покличмо сонечко. Закличка про сонечко: «Вийди, вийди, сонечко»
Дидактична гра «Впіймай іграшку» Нагадую дітям, що сачок треба не накидати зверху, а підводити знизу під іграшку, яка плаває у воді, щоб вона потрапила в сачок і її можна було вийняти з миски на серветку.
|
